Вбити Білла: обидві частини Тарантіно

Вбити Білла: двосерійна сага Квентіна Тарантіно

«Вбити Білла» — це дві стрічки Квентіна Тарантіно, випущені з різницею у шість місяців: перша побачила світ у жовтні 2003 року, друга — у квітні 2004-го. Разом вони утворюють єдину історію колишньої найманої вбивці на ім’я Беатрікс Кіддо, яка прокидається після коми та вирушає у криваву помсту колишнім колегам і ватажкові загону Біллу. У цій статті розберемося з тим, як сценарій розрізали на дві частини, хто стояв за камерою, що змінилося між фільмами, яку музику використав режисер і чому стрічки досі залишаються помітним явищем попкультури.

Сам задум народився ще 1990-х, коли Тарантіно разом з Умою Турман обговорювали японські бойовики 1970-х під час зйомок «Кримінального чтива». До реалізації він дійшов лише після роботи над «Джекі Браун» (1997), коли студія Miramax дала зелене світло на повнометражний проєкт. Спочатку сценарій планували вкласти в один фільм, але монтаж показав, що матеріал тягне на чотири з половиною години екранного часу, тож студія запропонувала розділити реліз. Тарантіно погодився, бо не хотів різати улюблені сцени.

Хто знімав «Вбити Білла»

Режисером обох частин виступив Квентін Тарантіно, який також є співавтором сценарію. Продюсували стрічку Лоуренс Бендер та Ллойд Філліпс, який представляв компанію A Band Apart — спільний продакшн Тарантіно і продюсера. Оператором першої частини став Роберт Річардсон, відомий співпрацею з Олівером Стоуном і Мартіном Скорсезе, а другу зняв Лоуренс Шер, для якого «Вбити Білла 2» стала першою великою голлівудською роботою. Монтажером виступила Саллі Менке, яка працювала з Тарантіно майже з перших його фільмів аж до своєї загибелі у 2010 році.

Окремої уваги заслуговує художник-постановник і костюмер. Еллен Керс опиралася на класичне японське кіно, додаючи до кадру яскраво-жовтий і криваво-червоний кольори, що стало своєрідною візитівкою першої частини. Костюми для головної героїні створили японські кравці, а жовтий спортивний костюм Беатрікс пошили вручну у токійському ательє. Бойові сцени ставив Юджіро Кінг, японський хореограф, відомий роботами з Тією Лі Лічі у Гонконзі. Помічниками на майданчику працювали його учні з команди «Japan Action Enterprise» — вони ж відповідали за масовку в сцені різанини у «Будинку блакитних листків».

Посада	«Вбити Білла. Частина 1»	«Вбити Білла. Частина 2»
Режисер	Квентін Тарантіно	Квентін Тарантіно
Продюсери	Лоуренс Бендер, Ллойд Філліпс	Лоуренс Бендер, Ллойд Філліпс
Оператор	Роберт Річардсон	Лоуренс Шер
Монтажерка	Саллі Менке	Саллі Менке
Хронометраж	111 хв	136 хв
Прем’єра у США	10 жовтня 2003	16 квітня 2004

Сюжет «Вбити Білла» від коми до фінального двобою

Події починаються з того, що вагітна Беатрікс Кіддо, колишня наймана вбивця з елітного загону «Смертоносні гадюки» (Deadly Viper Assassination Squad), намагається вийти з тіні. Вона вирішує кинути службу, сховатися в Техасі та вийти заміж. На весіллі влаштовують засідку, у якій гинуть її наречений, гості та, за попередніми даними, дитина в утробі. Саму Беатрікс вводять у стан клінічної коми, а через чотири роки вона прокидається у лікарні, виявляючи, що її понівечене тіло досі тримають на лікарняному ліжку. Спроба вбити її повторно в лікарні стає першою сценою, яка задає тон усій стрічці.

Після втечі Беатрікс складає особистий список жертв. Це п’ять колишніх колег, які брали участь у засідці, та сам Білл, ватажок загону. Кожна сцена переслідування розкриває характер конкретного ворога, а паралельно з’являються флешбеки, які показують тренування героїні під керівництвом Пей-Мея, її перші вбивства та вагітність. У першій частині глядач бачить протистояння з Еллі Драйвер, масову бійню в Осаці та фінальний двобій з О-Рен Ішії. Друга частина зосереджена на поясненні мотивів Білла, долі дитини Беатрікс і тихій фінальній розмові в саду будинку Білла, де вбивство стає останнім жестом, а не кульмінацією.

Чим перша частина відрізняється від другої

Перша частина працює як чистий бойовик із насиченими сценами боїв. Вона нагадує манґу, в якій кожен кадр нагадує про криваву естетику Такі. Друга частина свідомо уповільнює темп: тут більше діалогів, довгих планів і прийомів вестерну. Оператор Лоуренс Шер фільмує другу частину у природнішому світлі, тоді як Роберт Річардсон у першій грав із насиченими кольорами та різкими контрастами. Завдяки цьому дві стрічки візуально читаються як різні жанри, хоча сюжет лишається нерозривним.

Стильова різниця помітна навіть у монтажі. Перша частина ріже сцени на короткі шматки, кожен з яких закінчується бризком крові, а друга дозволяє кадру дихати, фокусуючись на обличчях і мовчанні. Цю різницю Тарантіно пояснював тим, що після кривавої експозиції глядач заслуговує на «подих», і саме тому друга частина містить менше бойових сцен і більше внутрішнього діалогу героїні з її минулим.

Акторський склад і персонажі

У головних ролях знялися Ума Турман (Беатрікс Кіддо), Люсі Лью (О-Рен Ішії), Вівіка А. Фокс (Верніта Грін), Девід Керрадайн (Білл), Деріл Ганна (Еллі Драйвер), Майкл Медсен (Бака Роудс), Сонні Чіба (Пей-Мей), Гордон Лю (Джонні Мо) та Майкл Паркс (Езік Драйвер, батько Еллі). Цікаво, що у першій частині Сонні Чіба отримав більше екранного часу, ніж у другій, хоча саме його образ став чи не найбільш цитованим у наступних фільмах про східні єдиноборства. Сонні Чіба наполягав на традиційній японській техніці роботи з мечем, тому окремі рухи в сцені з Пей-Меєм знято з мінімальним монтажем.

Кастинг зібрав представників різних континентів: американців, японців, китайців, мексиканців та європейців. Діалоги звучать англійською, японською, кантонською та іспанською мовами з субтитрами, що додає фільму характеру справжнього інтернаціонального трилера. Українським глядачам запам’яталася передусім сцена з парасолькою-мечем Еллі Драйвер, яка обросла цитатами у мемах, та образ О-Рен Ішії, натхненний аніме й манґою, зокрема ранніми роботами Такі та серіалом «Собака-самурай». Саме костюм О-Рен, створений дизайнеркою Кейсі Стемпнік, пізніше взяли за основу для Хелловін-образів по всьому світу.

Чому Тарантіно розділив фільм на дві частини

Причина подвійного релізу — суто практична. Сценарій спочатку писався як єдиний текст і мав стати одним чотиригодинним фільмом, але Miramax побоялася, що такий хронометраж відлякає масову аудиторію. Тарантіно ж не хотів різати сцени, до яких писав музику та хореографію. Компромісом стало рішення розділити матеріал на дві повноцінні частини, кожна з яких має власну зав’язку, кульмінацію і фінал. Цей підхід нагадує практику подвійних релізів 1970-х, наприклад «Одного разу на Дикому Заході» Серджо Леоне, де перша частина закінчується на кліматичному епізоді, а друга розкриває решту історії.

Є й інша причина: Тарантіно свідомо зберіг еліптичність. Події другої частини починаються ще до завершення першої, тож глядач, який дивиться обидві стрічки поспіль, отримує відчуття безперервного потоку. А глядач, який зробив паузу на півроку, встигає забути дрібні деталі й заново зчитує мотиви героїв. Такий подвійний реліз працював і як маркетингова стратегія, адже студія отримувала дві прем’єри замість однієї та могла двічі залучати пресу до обговорення.

Підготовка акторів і хореографія боїв

Ума Турман тренувалася щодня по шість годин протягом трьох місяців перед зйомками першої частини. Вона також виконувала більшість трюків самостійно, хоча для найскладніших стрибків залучали дублерку Чжу Ся, яка пізніше працювала над «Матрицею» та «Тигром». У сцені в Осаці Турман отримала травму коліна, яка згадується у її подальших мемуарах і навіть стала предметом обговорення у ЗМІ щодо безпеки на зйомках. Після того випадку Тарантіно обіцяв більше не ставити її в такі ризиковані сцени, хоча у другій частині вона знову виконала низку складних прийомів.

Хореографією боїв займалася команда Юджіро Кінга. Серед найвідоміших сцен — протистояння з О-Рен у засніженому саду, битва з «Дикою ордою» Будди та епізоди в будинку сім’ї Томі. У масовці брали участь японські статисти, яких відбирали за навичками роботи з мачете. Сонні Чіба під час підготовки до сцени з Пей-Меєм наполягав на традиційних японських техніках, тому деякі рухи у фільмі нагадують класичні кіносеріали 1970-х, зокрема стрічки «Сідзука» та «Ханзо-Кіно».

Саундтрек і музика

Музика у «Вбити Білла» — це окрема розмова. Саундтрек поєднує оригінальні композиції з ліцензованими треками 1960–1970-х років, що дозволяє Тарантіно працювати з готовими емоціями, які глядач уже впізнає. Найвідоміші композиції — «Bang Bang (My Baby Shot Me Down)» Ненсі Сінатра, яка відкриває першу частину, «Woo Hoo» японського рок-гурту The 5.6.7.8’s та «Battle Without Honor or Humanity» Томоясу Хотея. Останній трек став настільки впізнаваним, що з’являється у трейлерах, іграх і рекламних роликах і через двадцять років після виходу фільму.

Окремо варто відзначити внесок RZA, який написав оригінальні партії для бойових сцен і працював над звучанням у стилі дзен-фанку. Він також долучився до підготовки сцени в Осаці, де поєднали японську етніку з американським хіп-хопом. Цей мікс працює як наративний прийом, бо підкреслює, що героїня живе у двох культурних просторах: японському тренувальному минулому та американському теперішньому.

Трек	Виконавець	Де звучить
«Bang Bang (My Baby Shot Me Down)»	Nancy Sinatra	Відкриття фільму, титри першої частини
«Battle Without Honor or Humanity»	Tomoyasu Hotei	Поява О-Рен Ішії, фінальна битва
«Woo Hoo»	The 5.6.7.8’s	Тренування в Осаці, бій з «Дикою ордою»
«The Flower of Carnage»	Shirley Ann King	Флешбек загибелі нареченого Беатрікс
«Urami Bushi»	Meiko Kaji	Сцена з О-Рен Ішії, японські титри

Критика, нагороди і вплив на попкультуру

Фільм отримав здебільшого схвальні відгуки. Найвищі оцінки стосувалися хореографії, операторської роботи, музики та гри Уми Турман. На агрегаторі Rotten Tomatoes перша частина тримає рейтинг близько 85%, друга — 84%. Серед нагород — премії «Сатурн» від Академії наукової фантастики, MTV Movie Awards та номінації на BAFTA за найкращу операторську роботу. Сцена з О-Рен Ішії потрапила до списків найкращих бойових сцен в історії кіно за версіями провідних видань, зокрема Sight & Sound та Empire.

Вплив на попкультуру відчутний у кіно, серіалах, аніме та іграх. Цитати з діалогів, як-от «Wiggle your big toe» чи «Those of you lucky enough to still have your lives, take them with you», використовують у мемах і пародіях, а стиль одягу О-Рен Ішії регулярно відтворюють на Хелловін і косплей-конвентах. Дилогія також відродила інтерес до японського кіно 1970-х, зокрема до стрічок Мії Кіджі та Такі, і фактично відкрила маловідомих за межами Японії майстрів бойових мистецтв для західної аудиторії. У цьому сенсі фільм виконує просвітницьку функцію, яка виходить за межі жанрового кіно.

Серед сучасних стрічок, які посилаються на «Вбити Білла», варто згадати «Джон Вік», «Кілл Білл: Кроваве кохання» (аматорський веб-серіал 2007 року, який пародіює сюжет), а також численні аніме, де цитують битву в Осаці або фінальну сцену в саду. Навіть через двадцять років після прем’єри Тарантіно залишається одним із небагатьох режисерів, чиї сцени можна впізнати за одним кадром, навіть без характерного жовтого костюма.

Цікаві факти про зйомки «Вбити Білла»

Знаменита сцена битви в Осаці знімалася на студії у Лос-Анджелесі, а сніг створювали з паперу та піни, які потім прибирали вручну після кожного дубля.
Катана, яку носить Беатрікс, виготовлена на замовлення і важить близько трьох кілограмів — нею складно маневрувати навіть досвідченим каскадерам, тому під час бійки на руці тримали спеціальний обважнювач.
У сцені в лікарні використовували справжній хірургічний інструмент, тому частину кадру знято через скло, аби уникнути відблисків.
Сонні Чіба, який зіграв Пей-Мея, наполягав на традиційних японських техніках роботи з мечем, і деякі його рухи стали основою фінальної хореографії у сцені з Беатрікс.
Сцена, де О-Рен одягає біле кімоно, знімалася з кількох дублів — у результаті монтажу в кадрі залишився лише один, але підготовка тривала майже добу.
У масовці «Будинку блакитних листків» брали участь 48 каскадерів, більшість із них — вихідці з японських театральних труп, які спеціалізуються на сценічному бою.

Що подивитися після «Вбити Білла»

Якщо після перегляду хочеться затриматися у всесвіті східних єдиноборств і кривавого кіно, варто звернути увагу на класику Акіри Куросави. «Сідзука», «Ханзо-Кіно» та «Тіло вбивці» — це фільми, на які Тарантіно прямо посилається у першій частині. Зі сучасного кіно варто переглянути «Місто гріхів» Роберта Родрігеса та Френка Міллера, виконаний у схожій стилістиці чорно-білого насильства, та «Мачете» Данні Трехо, де Тарантіно знявся як актор і продюсер. З аніме варто звернути увагу на «Кібер-мисливця» та ранні роботи Хаяо Міядзакі, де відчувається той самий естетичний підхід до бою.

З-поміж ближчих за духом стрічок варто відзначити «Скажені пси» Тарантіно та «Кримінальне чтиво», де режисер працює з нелінійним сюжетом і характерним діалогом. Тим, хто цінує повільний темп і філософську складову «Вбити Білла 2», можна порадити «Одного разу на Дикому Заході» Серджіо Леоне, який вплинув на саму структуру подвійного релізу Тарантіно. Усі ці фільми допомагають глибше зрозуміти, як формувалася естетика Тарантіно і чому його стрічки так часто цитують у попкультурі.

Український контекст: де дивитися та як сприймали

Українські глядачі знайомі з «Вбити Білла» переважно завдяки прокату 2003–2004 років, а також пізнішим показам на платформах. На території України фільм виходив у широкому прокаті з українським дубляжем, який зберіг жорсткі діалоги і навіть додав власні дотепності, характерні для локалізації студії «Так Треба Продакшн». Цікаво, що сцена з втечею з лікарні знімалася у павільйонах Лос-Анджелеса, але художник-постановник надихався архітектурою європейських лікарень, тому глядач може впізнати елементи з колишніх радянських будівель, які в Україні зустрічаються у старих поліклініках. В Україні вікова категорія фільму — 18+, що відповідає міжнародним рейтингам і пов’язано з відвертими сценами насильства.

Стисле пояснення для тих, хто ще не дивився

«Вбити Білла» — це стилізована помста, де кожен кадр працює як окрема ілюстрація з манґи. Якщо ви полюбляєте фільми з чітким ритмом, яскравими діалогами і сценами, які цитують десятки інших стрічок, дилогія стане для вас справжнім святом. Якщо ж ви очікуєте лінійного сюжету з мінімумом крові, краще почати з інших робіт Тарантіно, наприклад «Кримінального чтива» чи «Бестолкових». Перша частина тяжіє до жовтого кольору в кадрі, друга — до синього, і цей контраст допомагає розрізняти настрій обох стрічок навіть без субтитрів.

Деякі глядачі радять дивитися обидві частини підряд, щоб відчути наростаючу емоційну криву. Інші — розділити перегляд на тиждень, аби краще запам’ятати сюжетні деталі та дати собі час перетравити криваві сцени. Обидва варіанти мають сенс, хоча перший ближче до режисерського задуму, адже Тарантіно свідомо працював із відчуттям безперервного потоку, коли одна частина перетікає в іншу. Якщо є можливість, варто дивитися у 4K: реставровані версії підкреслюють кольорову палітру, яка є ключовою для стилю фільму, і відкривають деталі, непомітні у стандартній якості.

Загалом «Вбити Білла» залишається однією з найкращих робіт Тарантіно. Дилогія поєднує гумор, кров, музику і характерний монтаж, створюючи стрічку, яку хочеться переглядати знову. Якщо ви шукаєте кіно, що змінює уявлення про жанр бойовика, ця сага саме для вас, адже її вплив видно у десятках наступних фільмів і серіалів.

Поширені запитання

Чому фільм називається «Вбити Білла», якщо Білла вбивають лише у фіналі?

Назва працює як обіцянка, яку сценарист свідомо відкладає. Весь перший фільм глядач готується до зустрічі з Біллом, а друга частина зміщує фокус на саму Беатрікс і пояснює, що вбивство Білла — це останній жест у її особистій історії, а не кульмінація екшену. Це типовий прийом Тарантіно: тримати назву як приманку, яка виконується лише у фіналі.

Чи можна дивитися лише одну частину і зрозуміти сюжет?

Технічно так, бо кожна частина має власну зав’язку і фінал, але ви втратите сенс другої. Друга частина пояснює мотиви Білла, розкриває долю дитини Беатрікс і дає відповідь на запитання, чи вдалося героїні помститися повністю. Для повного враження краще дивитися обидві, а ще краще — з невеликою перервою, щоб встигнути перетравити криваві сцени першої.

Скільки часу тривають обидві частини разом?

Загальний хронометраж — близько чотирьох годин семи хвилин, без урахування титрів. З урахуванням титрів і невеличких пауз виходить майже повний робочий день. Це варто враховувати, плануючи перегляд: якщо дивитися підряд, краще заздалегідь подбати про перекус і зручне крісло.

Чи є сцени після титрів?

Ні. Обидві частини завершуються класичними титрами без додаткових сцен. Проте в деяких телевізійних версіях і наBlu-ray-виданнях після фіналу вмикали бонусні інтерв’ю з Тарантіно, Умою Турман та Сонні Чібі. Ці матеріали не є частиною сюжету, але дають змогу краще зрозуміти задум режисера.

Хто виконавець саундтреку до сцени в Осаці?

Найчастіше цитують трек «Battle Without Honor or Humanity» Томоясу Хотея. У самому фільмі також звучить оригінальна композиція RZA, але саме ця пісня стала візитівкою сцени. Трек з’являється у момент появи О-Рен Ішії та під час фінальної битви, тому глядачі часто асоціюють саме його з усією сценою в Осаці.

Чи планується продовження або спін-оф?

Квентін Тарантіно неодноразово говорив, що не зніматиме продовження. Натомість існує графічний роман «Вбити Білла: том 2», серія коміксів та аматорський веб-серіал «Кілл Білл: Кроваве кохання», які розширюють всесвіт. Ці видання допомагають фанатам глибше зануритися в історію, хоча офіційного кіно-продовження студія Miramax поки не анонсувала.

Який віковий рейтинг фільму в Україні?

В Україні фільм має обмеження 18+ через сцени насильства. На міжнародних платформах вікова категорія може різнитися: на IMDb стрічка маркована як R, на стрімінгових сервісах вона може мати рейтинг 16+ або 18+ залежно від локалізації. В українському прокаті використовується маркування 18+, що відповідає чинним нормам Державного агентства з питань кіно.

Чи варто дивитися «Вбити Білла» у 4K?

Якщо є можливість, так. Реставровані версії підкреслюють кольорову палітру, яка є ключовою для стилю фільму. Багато деталей, непомітних у стандартній якості, відкриваються саме у високій роздільній здатності: текстура жовтого костюма, відблиски на лезі, насиченість крові. Окрім того, у 4K помітні дрібні елементи кадру, як-от деталі костюмів О-Рен Ішії та пейзажі саду, які у звичайній якості губляться на задньому плані.

Де знайти сюжетний переказ для тих, хто не хоче дивитися через жорстокість?

Можна переглянути офіційний трейлер та прочитати стислий переказ сюжету на українських кіносайтах. Також існують аудіокоментарі Тарантіно, де він пояснює кожну сцену, що дозволяє зрозуміти контекст без перегляду насильства. Утім, безпосередньо сцени боїв становлять значну частину фільму, тож переказ лише частково передає враження від стрічки.

Які стрічки Тарантіно найближчі за духом до «Вбити Білла»?

Найближче за духом — «Кримінальне чтиво» та «Скажені пси», де режисер працює з нелінійним сюжетом і характерним діалогом. Якщо подобається саме східно-азійська естетика, варто звернути увагу на «Місто гріхів» Роберта Родрігеса, де Тарантіно був співавтором сценарію, та «Мачете» Данні Трехо, де він знявся як актор. Усі ці стрічки допомагають глибше зрозуміти, як формувалася естетика Тарантіно.